Каталог-планувальник Пара молода






 
◄ Предыдущая   Следующая ►

Весільні традиції з ніг на голову: історія одруження Уляни Явної



Уляна Явна досліджує історію вбрання галичан, у тому числі і весільного. Не дивно, що стиль весільного вбрання Уляни, який поєднав українські традиції та урбан-шик, вразив своєю неповторністю, а власне весілля вона організовувала зовсім нестандартно.

Розписалися в обідню перерву

«Ми з чоловіком познайомилися в Криворівні. Ночували там у друзів його батьків, зранку вирушили в Дземброню, а звідти в гори – на Вухатий Камінь, Піп Іван, і до озер Бребенескул та Несамовите, – згадує Уляна. – Він мені одразу сподобався, був упевнений в собі, намагався допомагати тим, кому йти було складніше, та ще й добре орієнтувався по мапі. Але стосунки у нас зав’язались роком пізніше, після весілля спільних друзів».

Рішення одружитися було обдуманим і взаємним, розповідає Уляна. Зустрічалася пара майже чотири роки, мешкали та подорожували разом, зокрема в гори, які для них мали особливе значення. Ще до одруження піднялися на найвищі вершини Альп і Кавказу – Монблан (4 810 м) і Казбек (5 054 м). Там точно зрозуміли, що мотивують та доповнюють одне одного і можуть покластися на партнера навіть у найскладніших умовах. Заручилися також під час подорожі.

«Якогось дня навесні поїхали в Ужгород, в майстерню українських ювелірів Kochut, купили обручки. А для мене ще одну каблучку, дуже захопилася її простотою: біле золото, покрите паладієм, з делікатним коричнево-зеленим діамантом. Тоді ще мали невеличку подорож по Хустщині, щоб подивитись старі дерев’яні церкви. Біля однієї з них Ю. (так будемо називати мого чоловіка, щоб він не злився за порушення його приватності) надягнув мені того перстеника, ми собі посміялися, та й так відбулись заручини, – пригадує Уляна. – У Львові діє програма «Одруження за 24 години», то ж зразу подали зголошення, серед тижня в обідню перерву розписались і роз’їхались по своїх роботах».


Весілля – на пагорбі Бібрської височини

Про весільну забаву і шлюб у церкві пара задумалася пізніше.
«Ми приблизно уявляли, як це має бути і яка б локація нам пасувала. Пам’ятаю, була довга і потужна злива, ми обідали в улюбленому пабі і якраз обговорювали варіанти весілля. Вирішили, що нам подобається сторінка у соцмережах ранчо «Скарбова гора» біля Львова. Написали їм, спитали, коли можна приїхати роздивитися.
–  Та хоч зараз! 
Так ми у той жахливий дощ вирушили до них. Побачили тамтешню фантастичну природу (ранчо стоїть на пагорбі Бібрської височини), поговорили з власниками і зрозуміли, що то наше місце, атмосфера і наші люди. 

Весілля запланували на кінець вересня. Протягом тижня визначилися з меню, домовилися з музикантами «Погорілко-бенд» і фотографом, дали завдатки. Найскладніше, мабуть, було зібрати всі документи та довідки для церкви і розібратися з дошлюбними науками. 

Для нас було важливо залишатись в день весілля тими, ким ми є, без зайвого стресу. «Розслабся і бався разом з гостями» – то було наше основне кредо. Розпорядника свята не наймали, адже колись я займалася організацією екскурсій і корпоративів. Іноді впадала в прокрастинацію і літала з фантазіями в небесах – тому завжди вчасно включався Ю. і допомагав своєю точністю і ясністю мислення». 


Наречений у джинсах і кросівках, на нареченій – косуха

Весільне вбрання пара придбала за два місяці до події. Оскільки Уляна колекціонує народний одяг та прикраси, то вирішила стильно і цікаво імплементувати свої надбання у весілля.

«Чоловік був у кросівках, джинсах, піджаку піскового кольору, подібного відтінку сорочці та з метеликом. Я замовила в українського бренда «Over the sea» готову кремову сукню-футляр до коліна з відкритими плечима, купила масмаркетну білу куртку-косуху, вишневі чобітки-ковбойки від Яни Тітової та восковий вінок у майстрині Маковії Троян. Такі воскові вінки були поширені у весільних сільських вбраннях на Поділлі та Придніпров’ї». Восковий букетик також мав і наречений.  

Уляна одягнула комплекс традиційних прикрас, скоріше притаманних для гуцулів:  вишневий старовинний корал (його через насичений колір називають «бича кров»), венеційське скляне намисто (дуже популярне в Карпатах сто і більше років тому), мосяжні хрести та шелести (це такі собі дзвіночки, носили гуцулки ще з середини дев’ятнадцятого століття, а може і раніше).

«Пишного плаття мені не хотілося, надаю перевагу зручності і практичності, знаю особливості своєї фігури, що варто підкреслити, а що трохи змоделювати. Не люблю, аби щось муляло чи заважало рухатись. На своєму весіллі мала чіткий план вільно танцювати, пити шампанське і розважатися з усіма гостями. І помпезна сукня не пасувала б до забави на відкритому просторі ранчо. Але цілком розумію дівчат, котрі хочуть одягнути і таке вбрання, чому б і ні? Усі мають різні пріоритети, це нормально».


Молоду пару благословляли у церковній пивниці

Ранок нареченої обійшовся без довгих одягань і дружок, натомість молодята пішли вигулювати в поле улюбленицю – хаскі Бонні, пили разом каву і потроху збиралися. Після цього обоє навели марафет – наречена поїхала в салон, а наречений – у барбершоп. Їздили молодята своєю машиною без кортежу, за кермом був наречений. 

«Зі своїми гостями ми зустрілися біля церкви св. Климентія Шептицького: на нас чекали батьки, бабці, хресні та найближча родина. Благословляли в пивниці церкви, а не вдома: батьки сіли на крісла з хлібом і іконами, благословили, і опісля ми вже пішли до шлюбу».

Церква знаходиться в колишньому костелі св. Казимира у Львові, побудованому ще у XVII столітті. Настоятель храму колекціонує старовинні ікони та інші культові речі, котрі в радянський час просто викидали на смітник із сільських церковиць, де влаштовували склади і господарські комори. Тому інтер’єр там цікавий –  опоряджений зі збірки отця Севастяна, а священники – дуже мудрі і з модерновими поглядами. Парі підхід сподобався, зокрема те, як отець Василь без проблем вносив зустрічі й усі важливі моменти в Гугл-календар.


Забава аж до рання!

Оскільки дружби і дружки були парами, що перебували у стосунках, то у їхні обов’язки входило лише супроводжувати молодят у церкві, потримати свічки і розстелити весільний рушник. 
«До речі, його мені замовила мама у вишивальниці, ще як ми не зустрічалися з Ю. Дуже, видно, хотіла заміж віддати і десь чула, що то помічне, – сміється дівчина. – Рушник розкішний, копія полтавського старовинного з деревом життя і пташками, це саме те, що й не соромно дітям передати в спадок як сімейну реліквію».

Після шлюбу гості поїхали одразу на ранчо, де не було традиційних бенкетних столів: фуршет – у приміщенні та барбекю – надворі. Танцювали на критій дерев’яній терасі. Додатково молодята замовили шатра і м’які крісла на подвір'я..

Ведучим дійства був Андрій з «Погорілко-бенд». «Ми не переймалися ані постановкою першого танцю, ані різанням весільного торта: це б створило для нас дискомфорт, а гостям значно важливіше смачно поїсти, випити, потанцювати під якісну музику, поспілкуватися і перебувати в ненав’язливій комфортній атмосфері, ніж спостерігати муки наречених, поки ті слідують незрозумілому сценарію і губляться в незвичних танцювальних рухах. Ну, це моя суб’єктивна думка як гості численних весіль, – продовжує Уляна. – Прекрасною атракцією на святі була фотобудка. Ми зробили її зі старовинних килимів на дерев’яних сходах. Усі гості перезнимкувалися одне з одним в найнесподіваніших комбінаціях і отримали фото відразу».

Усе дійство закінчилося до півночі. «Цікаво, що обдаровування у нас було не на початку, а майже наприкінці. Так званий «перепій» (мої батьки з Чортківщини, і так було на їхньому весіллі), був трохи незвичний для багатьох гостей, але все вдалося прекрасно, бо ще й під час того нам співала цьоця Галя (ми сусіди з діда-прадіда в родинному селі) різні співаночки до гостей, які йшли дарувати. Вінок з мене свекруха таки знімала і хустку вбирала, хоч спершу я сумнівалася, чи хочу вплітати цей елемент у весілля. Вийшло кумедно, бо ніяк той вінок не хотів виплутатися з волосся, може, символізуючи те, як довго я трималась за вельми гарне дівування і заміж не виходила, аж поки не зустріла свого коханого Ю. і вже відмовити не змогла. Куди там, ми – то якраз точно ‘такі паровані як горнятка мальовані'!»

Автор: Оля Терещук, весільний портал Пара молода
Фото: Андрій Гудзь
Наречена: Уляна Явна


13.07.2020              сегодня 3, з початку місяця 115, всего 1852



◄ Предыдущая   Следующая ►





Ви хочете додати вашу компанію в каталог Пара Молода?
Якщо ви весільний професіонал, портал Пара Молода дає можливість, щоб про ваші послуги дізналися тисячі пар,
які готуються до весілля в Україні.

Про нас  |  Вхід / Додати фірму

2006-2020 «Пара молода» - каталог свадебных услуг Украины. Поддержка сайта: vlasne.info